дистанційне навчання "Трактори" гр.№5

Дата:13.04.2020
 Предмет : «Трактори» група№5
Тема; Пневматична шина,її призначення та будова.
 План
 1Будова пневматичної шини
2 Класифікація шин
 3Маркування покришок
4Догляд за шинами
 На передніх і задніх колесах тракторів різних марок застосову¬ються пневматичні шини, які відрізняються розмірами та внутріш¬нім тиском. На бічній поверхні кожної покришки позначено основні розміри; товарний знак, або назву заводу-виготівника; модель по¬кришки; серійний номер. 1 Пневматичні шини складаються з двох частин – покришки і камери. Покришка (рис. 6.1.29) складається із каркаса 1, подушкового ша¬ру (брекера) 2, протектора 3, двох бортів 4, дротяних кілець 5. Каркас – основна частина покришки. Його виготовляють з кількох шарів міцного корду – особливого виду тканини із кручених ниток бавовни, віскози, капрону. У шинах які називають діагональними, нитки корду лежать під кутом одна до одної (рис. 6.1.29 б), а в радіальних шинах – паралель¬но (рис. 6.1.29 в). Число шарів корду в каркасі від 4 до 18 залежить від наванта¬ження, на яке розраховується пневматична шина. Подушковий шар (брекер) 2 з гуми або гумового корду захищає каркас від поштовхів і ударів. Протектор 3 призначений для зчеплення покришки з дорогою. Гума протектора міцна і стійка до стирання. Для кращого зчеплення з ґрунтом на поверхні протектора веду¬чих коліс виготовлено грунтозачепи. Рис. Пневматична шина: а – загальний вигляд; б – розріз діагональної шини; в – розріз радіальної, шини; г – вентиль; д – тиск повітря в шинах; 1 – каркас; 2 – подушковнй шар (брекер); 3 – протектор; 4 – борт; 5 – дротяні кільця; 6 – ковпачок вентиля; 7 – золотник; І – нормальний тиск; II – підвищений тиск; III – знижений тиск Борти 4 – жорсткі частини покришки, призначені для закріп¬лення покришки на ободі колеса Камера – це замкнута кільцева трубка з еластичної гуми товщи¬ною 1,5 – 5 мм, залежно від розмірів покришки. Через вентиль, встановлений в камері, накачують або випуска¬ють стиснуте повітря. Вентиль складається з корпуса і золотника 7, звер¬ху закривається ковпачком 6. Від тиску повітря в пневматичній шині залежить її дов¬говічність. Підпружна дія пневматичної шини залежить від навантаження на неї і внутрішнього тиску повітря. Нормальний тиск – це тиск, рекомендований заводом-виготівником, забезпечує найвигіднішу деформацію шини в період роботи трактора, зменшує руйнуван¬ня ниток каркасу і забезпечує добре зчеплення колеса з ґрунтом). Від підвищення тиску шина стає чутливішою до ударів і порізів на перешкодах, прискорює процес утомленості каркасу, що призводить до його передчасного розриву. При цьому погіршується зчеплення колеса з ґрунтом. Знижений тиск збільшує підпружність і деформацію шини і каркас швидко вихо¬дить з ладу, зчеплення з дорогою на твердому ґрунті погіршується. Тому, залежно від виду роботи трактора і його марки, необхідно змінювати і величину внутрішнього тиску в шинах. 3 Позначення на боковинах шини На бічній поверхні кожної покришки позначено основні розміри; товарний знак, або назву заводу-виготівника; модель по¬кришки; серійний номер. Основні розміри покришки мають метричне або дюймове по¬значення. Наприклад: 72-665; 15,5К.-38; 16,911-30. Перша цифра – ширина профілю шини, мм або дюйм; друга – посадочний діаметр шини, обід колеса, в мм або дюймах; К – умовний знак шини з радіальним напрямом ниток корду. Серійний номер шини має ско¬рочене позначення заводу-виготівника, місяць і рік виготовлення та номер покришки. Наприклад, Д 10 03974320 розшифровується так: Д – Дніпро¬петровський шинний завод, 10 – жовтень, 03 – рік виготовлення покришки, потім – номер покришки. На боковинах покришок трак¬торних шин додатково вказується число шарів корду, знак напряму обертання, найбільше допустиме навантаження на шину, допусти¬мий мінімальний і максимальний внутрішній тиск.
 4 Поняття про технічне обслуговування Технічне обслуговування ходової частини колісних машин полягає в перевірці стану шин, підтягуванні різьових з’єднань, регулюванні і змащуванні підшипників напрямних коліс та шворнів поворотних кулаків. Потрібно ретельно перевіряти кріплення, тому що складові ходової частини під час роботи за¬знають ударних навантажень, які спричинюють послаблення різьових з’єднань. В особливо тяжких умовах працюють шини. Тому заходи щодо зберігання шин забезпечують істотне змен¬шення витрат на експлуатацію колісних машин. Щозмінно слід очищати шини та всі інші елементи ходової частини від бруду, видаляти з протекторів побічні предмети. У разі нерівномірного зношування шин їх міняють місцями. Шини ведучих коліс трак¬торів у цьому випадку доводиться повертати разом з ободами відносно диска, щоб забезпечити напрямок обертання, вказаний на боковинах покришки. Крім того, регулюють підшипники коліс, змащують мастилом втулки поворотних кулаків і всі інші вузли ходової частини. Тиск у шинах перевіряють спеціальним манометром; він за¬лежить від умов роботи шин і зазначається у заводських ін¬струкціях. Питання для самоконтролю: 1Як маркують пневматичні шини? 2 Опишіть їх будову 3 Які бувають види покришок? 4. Які способи і засоби застосовують для підвищення тягово-зчіпних властивостей колісних машин?

Дата:14.04.2020

Предмет : «Трактори»  група№5

Тема; Ходова частина гусеничних тракторів

План

  

      1         Будова ходової частини гусеничних тракторів (остов, гусеничний       рушій, підвіска)

2      Регулювання натягу гусеничного ланцюга

3      Регулювання підшипників напрямного колеса.

           4Технічне обслуговування ходової частини гусеничних тракторів 

1

      ХОДОВА ЧАСТИНА ГУСЕНИЧНОГО ТРАКТОРА складається із остова, гусеничних рушіїв та підвіски.

ОСТОВ ГУСЕНИЧНОГО ТРАКТОРА за конструкцією може бути рамним або напіврамним.

      Рамний остов застосовується на тракторах типу Т – 150, ХТЗ – 150 – 03, ХТЗ – 153 Б, ХТЗ – 181, ХТЗ – 201.

      Напіврамний остов застосовується на тракторах типу Т – 70 С

     

ГУСЕНИЧНИЙ РУШІЙ складається з гусениці, зірочки, напрямного колеса з натяжним амортизаційним пристроєм, опорних котків і підтримуючих роликів, встановлених на рамі.

      

ГУСЕНИЦЯ складається із 42 уніфікованих ланок, шарнірно з’єднаних між собою пальцями.

      Ланка являє собою суцільно вилитий необроблений виливок, вилитий з міцної і стійкої проти спрацювання високомарганцевої сталі.

      ВЕДУЧА ЗІРОЧКА вилита із стійкої проти спрацювання вуглецевої сталі і являє собою зубчасте колесо. Обертаючись, зірочка перемотує гусеницю і перетворює крутний момент, що передається від двигуна через силову передачу, в тягове зусилля, необхідне для переміщення трактора.

      ПІДВІСКА призначена для з’єднання остова трактора з гусеничними рушіями.

      Підвіски гусеничних тракторів поділяються на еластичні і напівжорсткі.

      ЕЛАСТИЧНА ПІДВІСКА, порівняно з напівжорсткою, забезпечує кращу плавність ходу при русі трактора на підвищених швидкостях. Еластичні підвіски поділяються на незалежні і балансирні.

      Найпоширеніші на тракторах еластичні балансирні підвіски. Такі підвіски застосовують на тракторах Т – 150, ДТ – 75.

      НАПРЯМНЕ КОЛЕСО вилите із сталі. Воно спрямовує рух гусениці, а також призначене для регулювання її натягу під час експлуатації трактора.

                                                                                        ПІДТРИМУЮЧІ   

                                                                                    РОЛИКИ

                                                                                    призначені для  підтримування верхньої ланки гусениці, щоб вона не провисала, та спрямування гусениці            

    

    2  Регулювання натягу гусеничного ланцюга

      Натяг гусениці регулюють гайкою натяжного пристрою. Для перевірки натягу гусениць трактор встановлюють на рівній твердій площадці. Якщо натяг нормальний, гусениця провисає на 30 … 50 мм. Визначають провисання, вимірюючи відстань між лінійкою, покладеною, на виступаючі з вушок кінці пальців, розміщених над підтримуючими роликами і нижньою точкою провислої  частини гусениці. Після регулювання натягу гусениць, трактор перекочують на кілька метрів назад і вперед, щоб натяг розподілився між обома вітками і перевіряють його знову. Після регулювання, різьбу гвинта натяжного пристрою потрібно змастити солідолом.

      Якщо напрямне колесо після кількох натягувань гусениці займає крайнє переднє положення, потрібно зняти одну ланку з пальцем.

3       ОСЬОВИЙ ЗАЗОР В ПІДШИПНИКАХ НАПРЯМНОГО КОЛЕСА

 не повинен перевищувати 0,5 мм. Щоб відрегулювати підшипники, потрібно послабити натяг гусениці, роз’єднати її і зняти з колеса; відкрити пробку і злити масло з маточин; відкрутити болти кріплення кришки підшипників, відігнути з грані гайки замкову шайбу і відкрутити контргайку, після чого закручувати регулювальну гайку і перевірити легкість обертання колеса. Якщо колесо обертається із значним зусиллям, гайку необхідно відкрутити на 1\3 – 1\5 оберту і впевнитися в тому, що колесо обертається легко. Після цього зашплінтувати, гайку і контргайку встановити кришку підшипників на місце і з’єднати гусеницю пальцем.                                                                  

               4   Обслуговування ходової частини передбачає регулярне і своєчасне очищення її від бруду, підтягування кріплень, перевірку регулювань підшипників напрямних коліс і опорних котків, регулювання осьового зміщення карток на цапфах, мащення підшипників, перевірку і натяг гусеничних ланцюгів.

      ПРИ ЩО:

-         очистити вузли від бруду;

-         перевірити кріплення, відсутність підтікання масла, вільне обертання роликів. Усунути виявлені недоліки;

      ПРИ ТО – 1:

-         перевірити рівень масла в маточинах балансирів опорних котків, підшипниках напрямних коліс, підтримувальних роликах, цапфах кареток. У разі потреби долити його.

      ПРИ ТО – 2:

-         перевірити натяг гусениць, при потребі відрегулювати його, перевірити шплінтування пальців;

      ПРИ ТО – 3:

-         замінити масло в маточинах напрямних коліс, підтримувальних роликах, підшипниках опорних котків, цапфах кареток;

-         перевірити і відрегулювати підшипники напрямних коліс та опорних котків.

              

контрольні питання                                                  

                                                                                   

1 З яких основних частин складається гусеничних рушій?

2      Як відрегулювати натяг гусеничного ланцюга?

3      Як відрегулювати зазор в підшипниках напрямного колеса ?

4      Які операції виконують під час технічного обслуговування ходової частини?

                                                  

   Дата:16.04.2020

Предмет : «Трактори»  група№5

Тема :Призначення та загальна схема роздільно-агрегатної гідросистеми трактора

1. Призначення, загальна будова і принцип роботи гідравлічних навісних систем

Робоче обладнання забезпечує використання потужності дви­гуна для приведення в дію робочих органів машин чи знарядь, керування ними та виконання інших функцій (рис. 7.1.1). Складається з роздільно-агрегатної гідравлічної навісної системи (ГНС), автоматичних пристроїв (силового-позиційного регулятора, гідродовантажувачів ведучих коліс), пристроїв для відбору потужності (ВВП, урухомлювальний шків), тягових та опорно-зчіпних пристроїв.                                 

2Гідравлічна навісна система сільськогосподарських тракторів призначена для керування навісними, напівнавісними і гідрофікованими причіпними сільськогосподарськими машинами або окремими їх механізмами з робочого місця тракториста. Вона включає гідравлічну систему та навісний пристрій (механізм) і складається з насоса, розподільника, масляного бака, гідроциліндра, навісного механізму, стальних і гумових маслопроводів, що сполучають насос з баком, розподільником та циліндрами, з'єднувальних муфт із запірними пристроями та ін. Кожна збірна одиниця ГНС виконує свої функції в яких закладається принцип її дії (рис. 7.1.2).

3 Основні агрегати системи

Насос належить до силової частини гідросистеми. Механічна енергія, яку він одержує від двигуна трактора, перетворюється в ньому на гідравлічну енергію тиску струменя робочої рідини. Гідравлічна енергія характеризується тиском та кількістю робочої рідини, що подається насосом за одиницю часу. Як робочу рідину в більшості тракторів застосовують дизельна олива, тобто таке саме, що заливають в картер.

Рис. 7.1.7. Будова гідронасоса НШ-50-2-Л

1 – корпус насоса; 2, 9 – втулки; 3, 4 – ведуча і ведена шестерні; 5 – вкладиш; 6 – защільнення; 7 – манжета; 8 – вал ведучої шестірні; 10 – накривка;11 – впуск¬ний отвір

Конструкція масляного насоса ГНС трактора

Розподільник гідросистеми призначений для спрямовування потоку робочої рідини маслопроводами до відповідних гідроциліндрів, автоматичного переключення системи на холостий хід після закінчення робочого ходу поршня в циліндрі і для захисту гідравлічної системи від перевантажень.

Конструкція гідророзподільника:

а – розвантажувальні отвори золотника; б – важіль золотника; в – розріз (поздовжній) розподільника; г – запобіжний клапан; 1 – золотник; 2, 19 – накривка корпусу; 3 – корпус; 4 – важіль золотника; 5 – гумовий чохол; 6,11,13,15 – гумові защільнювальні кільця; 7 – важіль керування; 8 – вісь; 9 – накривка: 10 – сферична опора пружини; 12 – пружина; 14 – втулка; 6 – заглушка; 17 – гніздо перепускного клапана; 18 – перепускний клапан; 20 – гайка-ковпак: 21 – регулювальний гвинт; 22 – пружина; 23 – штифт напрямний; 24 – запобіжний кла-пан; 25, 26 – гніздо й защільнювальна шайбазапобіжного клапана; ОН – отвір для під’єднання маслопровода від насоса; ГК – головний канал (нагнітальна порожнина); ЗП – запоршнева порожнина перепускного клапана; Ж – жиклерний отвір клапана; КС – канал, що сполучає запоршневу порожнину перепускного клапана із запобіжним клапаном; КЗ – канал зливу мас¬ла через запобіжний клапан; ОР – розвантажувальні отвори золотника; ПК – перепускний (зливний) канал розподільника; ЗК – зливний канал корпусу розподільника; КП – кільцеві по-рожнини корпуса; П і О – отвори в корпусі для приєднання маслопроводів силового циліндра; К – канал, який сполучає зливний канал корпуса із порожниною накривки: Б – отвір, що сполу¬чає порожнину накривки корпусу розподільника з баком; ОП і ПР – розточки корпуса, в яких мон¬туються перепускний і запобіжний клапани

Гідроциліндри виконують роль двигунів, що перетворюють гідравлічний тиск, створюваний насосом, на вертально-поступний рух поршня. У гідроциліндрі енергія тиску рідини перетворюється на механічну переміщенням поршня.

Силові циліндри призначені для піднімання, опускання та утри­мання начіпного знаряддя в потрібному положенні, а також для керу­вання робочими органами начіпних, напівначіпних і причіпних гідрофікованих машин.

Промисловість виготовляє гідроциліндри діамет­ром 55, 65, 75, 80, 90, 100, 110, 125 мм двобічної і однобічної дії.

Наприклад, Ц80Х200 = 2 і Ц100Х200 = 3 означає: літера Ц – циліндр; цифри 80 і 100 відповідно внутрішній діаметр циліндра, мм; 200 – хід поршня, мм; 2 і 3 – номінальний тиск 14 і 16 МПа відповідно. Відстань між осями приєднувальних отворів нижньої наривки і головки штока для всіх циліндрів гідросистеми однакова і становить 515 мм.

Бак гідросистеми призначений для живлення робочою рідиною її механізмів, а також для охолодження робочої рідини під час роботи. Місткість бака має становити не менше подачі насоса за 1 хв. Для нормальної роботи гідросистеми бак сполучений з навколишнім середовищем через сапун, а для очищення масла обладнаний фільтром.

Масляний бак – це резервуар для робочої рідини гідросистеми. Місткість його має забезпечувати нормальну роботу гідросисте­ми. Гідробак (рис. 7.1.23) має фільтр очищення масла, яке надходить з розподільника. Нижня частина бака обладнана спускними отворами, які закрива­ються корками з магнітами для вловлювання випадкових метале­вих часточок. Рівень масла можна контролювати за допомогою кон­трольного корка або масломірного щупа. Робочою рідиною в гідроси­стемах тракторів є мінеральне гідравлічне або індустріальне масло. Марка масла для певного трактора подається заводом-виготовлювачем.

Для контролю ступеня забруднення фільтра масляного бака трактора у зливній магістралі між розподільниками і ба­ком встановлено індикатор стану фільтра. У разі забруднення фільтрувального елемента тиск в зливній магістралі зростає і рівень масла в індикаторі зростає до контрольноїпозначки, що сигналізує про необхідність заміни елемента.

Маслопроводи (труборповоди або шланги) сполучають масляний бак, насос, розподільник, силові циліндри і підводять до них масло. Силові циліндри, які ма­ють шарнірне кріплення, з’єднані гнучкими гумо-металевими шлангами високого тиску, а агрегати, жорстко закріплені на трак­торі, сполучені за допомогою металевих маслопроводів.

Металеві маслопроводи виготовлені із суцільних стальних труб, які мають на кінцях ніпелі з кульковою поверхнею і з’єднувальні гайки. Герметичність з’єднання забезпечується щільністю притис­кання ніпеля до внутрішнього конуса штуцера агрегатів гідросисте­ми за допомогою з’єднувальних гайок.

Шланги високого тиску – це гнучкі трубопроводи з металевим та бавовняним обплетенням. Нерозбірні наконечники, що кріпляться до шлангів, складають­ся з внутрішнього ніпеля, зовнішньої муфти і накидної гайки.

Муфти роздільно-агрегатних ГНС

Контрольні питання:

1 Які агрегати входять в гідросистему трактора?

2Для чого служить розподільник?

3 Яке призначення гідронасоса?4Призначення силового циліндра

Дата:17.04.2020

ТЕМА:Будова начіпного механізму трактора.

План:

1 Призначення механізму навішування

2Будова  навісного пристрою

3 Регулювання

1 Навісний пристрій (механізм навішування) служить для приєднання до трактора навісних, напівнавісних і причіпних сільськогосподарських машин, регулювання робочого положення, підйому в транспортне і опускання в робоче положення навісних і напівнавісних машин. До трьох точкам механізму навішування  - двома шарнірам нижніх тяг і шарніру верхньої тяги - зазвичай приєднується автоматична зчіпка  , яка потім зчіплюється з замком на машині. Однак у господарствах ще знаходиться багато сільськогосподарських машин, не обладнаних замком автозчеплення. Такі машини приєднуються безпосередньо до шарнірів тяг механізму навішування.

Автоматична зчіпка СА-1 (I) з відповідним замком (II) сільгоспмашини:

1- рамка; 2 - щока; 3 і 4 - пальці; 5 тросик; 6 рукоятка; 7- фіксатор; 8 - пружина.

2 Силовий циліндр 12 механізму навішування з'єднаний з корпусом заднього моста через кронштейн 10. Кронштейн закріплений до заднього моста чотирма спеціальними розжарюваними болтами і двома порожніми штифтами. За допомогою відвідних  пластин болти запобігають  від само відгвинчування . Вилка штока циліндра з'єднана з поворотним важелем 14 рисунок , встановленим на шліцах вала 13, обертового у втулках кронштейна 12. На кінцях вала 13 таким же чином встановлені зовнішні важелі 11 і 16. За допомогою розкосів вони з'єднуються з нижніми тягами 4 і 28.

Навісний пристрій

1 і 26 - задні кінці тяг; 2 - про вушина; 3 і 9 - стяжки; 4 і 28- нижні тяги; 5 - нижній гвинт; 6 - кронштейн стяжки; 7 - вісь нижніх тяг; 8 - болт; 10 - верхній гвинт; 11 і 16 - зовнішні важелі; 12- кронштейн; 13 - поворотний вал; 14 - важіль циліндра; 15- кронштейн кріплення верхньої тяги; 17 - правий розкіс; 18- валик; 19 - ведена шестерня; 20- провідна шестерня; 21 - рукоятка; 22 - стяжка-труба; 23 - гвинт вилки; 24 - верхня тяга; 25 - рукоятка; 27 - гвинт стяжки; 29 - болт силового датчика; 30 - сережка датчика; 31 - палець; 32 - поперечина; 33 - шворінь; 34 - вилка; 35 - палець. Передача руху від циліндра до навішеної машини передається так: шток циліндра - поворотний важіль - вал - зовнішні важелі - розкоси-нижні тяги машини, яка з'єднана також і з верхньою

(центральною) тягою. При підйомі і опусканні механізму навішування сільськогосподарська машина робить рух по траєкторії, зумовленої переміщенням задніх кінців нижніх і верхньої тяг. Лівий по ходу трактора розкіс зазвичай не регулюється, і розмір між його нижнім і верхнім пальцем повинен бути рівний 500 мм. Цей розкіс складається з двох гвинтів -5 і 10 і стяжки 9. Довжину правого розкосу регулюють рукояткою 21 валика 18, на якому закріплена провідна шестерня 20, що передає обертання шестірні 19. Ця шестерня жорстко пов'язана зі стяжкою-трубою 28, в різьблення якої вкручують  або викручують гвинт вилки 23. Обертання рукояткою 21 валика 18 за годинниковою стрілкою, якщо дивитися зверху, збільшують довжину розкоса, обертанням в протилежну сторону - зменшують її. Верхня тяга 24 з'єднується в сережці 30 датчика силового регулювання. Передні шарніри нижніх тяг закріплені на осі 7, що проходить через запресовані у вушка заднього моста сталеві втулки. На цій же осі закріплені кронштейни 6, з'єднані за допомогою гвинтів 27 і стяжок 3 з нижніми тягами. Вони складають обмежувальні ланцюги і забезпечують регулювання поперечних переміщень машини в транспортному і робочому положеннях. У кронштейни 6 вкручені болти 8, які, впираючись в корпус заднього моста, забезпечують натяг ланцюгів в транспортному положенні машини і зменшують її розгойдування. У кронштейні 12 поворотного вала змонтований датчик силового регулювання . Для поліпшення пристосування широкозахватних сільськогосподарських машин до нерівностей поля і можливості переміщення їх в вертикально-поперечній площині щодо кістяка трактора розкоси до нижніх тягам 4 і 28 слід з'єднувати через пази в вилках. При цьому вилки розкосів необхідно приєднувати до тяги отворами вперед, щоб пальці, що з'єднують задні кінці тяг з передніми, не заважали руху розкосів по пазах.

При роботі з важкими навісними машинами (наприклад, сівалками) може виникнути необхідність у збільшенні вантажопідйомності навісного пристрою. Це досягається підключенням розкосів до поздовжніх тягам через додаткові отвори, розташовані ближче до задніх шарнірам. При цьому вилки розкосів необхідно розташовувати пазами вперед, щоб вони не впливали на пальці, з'єднують кінці поздовжніх тяг. Для приєднання до трактора причіпних машин на нижні тяги 4 та 28 монтується поперечина 32 з вилкою 34. Перед установкою поперечки необхідно зняти задні кінці 1 і 26 нижніх тяг, для чого слід роз штопорить  і вийняти палець, що з'єднує передні і задні кінці тяг з вушком 2. у пази передніх кінців нижніх тяг заводяться щоки поперечки, які закріплюються пальцями і вушками. Для виключення поперечних переміщень причіпного пристрою необхідно обертанням стяжок 3 максимально вкоротити довжину обмежувальних ланцюгів. Регулювальні болти 8 слід повністю вкрутити  в кронштейни.

Дата:21.04.2020

Предмет-Трактори

Група 5

Тема:Призначення,класифікація та загальна будова валів відбору потужності ВВП

План

1Загальна будова ВВП

2 Вимоги до ВВП

3 типи ВВП

Валом відбору потужності (ВВП) називають вихідний шліцований вал

трактора, призначений для приводу в рух робочих органів мобільних або

стаціонарних машин, агрегатуючих з трактором.

 ВВП отримує обертальний рух (потужність) від плавного зчеплення або

одного з валів трансмісії і ряду передавальних ланок: шестерень, валів,

сполучних муфт та ін. Всі разом носить назву механізм відбору потужності

обертального руху, або механізм приводу ВВП.

Відповідно до можливостей агрегатування трактора і необхідністю

приводу навісних машин існують ВВП задні, фронтальні, передні (зазвичай у

самохідних шасі) і бокові.

Заднє розташування ВВП - строго регламентовано в вертикальній і

горизонтальній площинах, і так само по відстані від осі підвісу механізму

навіси.

До механізмів відбору потужності і в тому числі до ВВП подається ряд

вимог, яким вони повинні відповідати:

- кількість ВВП, їх розташування, режими обертання і кількість

швидкостей обертання повинно повністю забезпечувати вимоги всього

комплексу агрегатованих з трактором привідних (одержують потужність

через ВОМ) машин;

- механізм відбору потужності і в тому числі хвостовик ВВП повинен

забезпечувати передачу номінальної експлуатаційної потужності двигуна;

- конструкція механізму відбору потужності повинна забезпечувати просте

і легке перемикання режимів і швидкостей обертання ВВП з місця

тракториста, виключаючи самовільність цієї операції;

- вся інформація про роботу ВВП трактора (номер ВВП, режим, частота

обертання, напрямок обертання, рівень переданого навантаження) повинна

виводитись у легкій формі читання на пульт керування;

- конструкція механізму відбору потужності трактора повинна

забезпечувати захист ВВП від перевантажень.

Крім перерахованих до механізмів відбору потужності

сільськогосподарських тракторів подається ще ряд вимог, обумовлених

специфікою їх роботи.

Привід ВВП повинен забезпечувати можливість;

- послідовного розгону з початку робочих органів машин, а потім всього

МТА;

- короткочасної зупинки трактора без зупинки робочих органів машин;

- перемикання передач під час роботи трактора без зупинки робочих

органів машин;

- включення і виключення робочих органів машин без зупинки МТА.

Залежно від переданої потужності всі хвостовики (відомі вали) ВВП

розділені на чотири типи:

1 тип - для передачі потужності до 60 кВт (82 л. с.) при частоті обертання

540 хв -1

 виконаний з вісьмома прямозубими шліцами, зовнішнім діаметром

38 мм;

2 тип - для передачі потужності до 92 кВт (126 л. с.) при частоті обертання

1000 хв -1

, виконаний з 21 евольвентними шліцами, діаметром 35 мм;

З тип - для передачі потужності до 185 кВт (250 л. с.) при частоті

обертання 1000 хв-1

, виконаний з 20 евольвентними шліцами, діаметром 45 мм;

4 тип - для передачі потужності до 250 кВт (340 л. с.) При частоті

обертання 1000 хв-1

, виконаний з 20 евольвентними шліцами, діаметром 55 мм.

По частоті обертання хвостовиків (режимам роботи) ВВП діляться на

обертові з постійною частотою (при постійній частоті обертання двигуна) і

на ВВП з частотою обертання, що залежить від швидкості руху трактора - так

звані синхронні.

Постійна частота обертання ВВП використовується для приводу тих

машин, у яких робочі органи повинні мати постійну швидкість, не залежну

від поступальної швидкості МТА (прибиральні машини, машини по заготівлі

кормів, ротаційні грунтообробні та ін.). З метою оптимізації приводу різних

машин використовуються ВВП з різною частотою обертання, які можуть

бити: 540 хв'1; 750 хв-1

1000 хв-1 і 1400 хв-1

 Найбільш часто на трактори

встановлюють ВВП з частотами обертання хвостовиків 540 хв-1 1000 хв-1

, що в основному визначається вимогами з боку агрегатуючих з трактором машин.

Статистика показує, що:

- для тракторів з потужністю двигуна до 60 кВт застосовують двосторонні

задні ВВП з частотами обертання хвостовиків: 540 і 1000, 540 і 750 хв-1 або

750 і 1000 хв-1

- трактори з потужністю двигуна 60 ... 95 кВт можуть мати тришвидкісні

ВВП з частотами обертання хвостовиків: 540, 750 і 1000 хв-1

, а іноді і

чотиришвидкісні з частотами обертання: 540, 750, 1000 і 1400 хв-1

- для тракторів з потужністю двигуна більше 95 кВт застосовують задні

двошвидкісні ВВП з частотами обертання хвостовиків: 540 і 1000 хв-1 або 750

і 1000 х-1

- для тракторів з потужністю двигуна більше 160 кВт частіше

застосовують одношвидкісному ВВП з частотою обертання хвостовика 1000

хв-1

З метою підвищення паливної економічності трактори, оснащені

двигунами постійної потужності можуть експлуатуватися в так званому

"економічному" режимі, тобто при зниженій частоті обертання колінчатого

валу. Частота обертання хвостовика ВВП і в цьому випадку повинна

відповідати вказаним вище величинам, що забезпечується вбудовуванням в

привід ВВП відповідних редукторів з передавальним числом, компенсуючим

зниження частоти обертання двигуна. Цьому варіанту обертання ВВП

присвоюється зазвичай індекс «Е». Тому трактор може мати ВВП з частотою

обертання хвостовика 540 хв-1 і 540Е хв-1

. В останньому випадку вказується

частота обертання хвостовика ВВП, відповідна економічному режиму роботи

Питання для самоконтролю:

1Для чого призначені ВВП?

2Загальна будова ВВП

3Які бувають ВВП за типами?

Дата:23.04.2020

Предмет : «Трактори»  група№5

Тема : Будова кабіни,вентиляція кабіни

план

1       Кабіна її призначення, будова. Обладнання кабіни.

2       Розміщення контрольних приладів та засобів сигналізації

3       Регулювання сидіння

4       Пристрої обігріву, кондиціювання, вентиляції та зволоження повітря в кабіні

5       Технічне обслуговування додаткового обладнання

1 Кабіна її призначення, будова. Обладнання кабіни.

На тракторах  встановлюють одномісну або двомісну  кабіну.

КАБІНА    захищає тракториста від дії на нього   навколишнього середовища – дощу снігу, пилу, вітру сонячних променів і т.д.                                                                     

                                                          

                                                                                           ОБЛИЦЮВАННЯ

                                             захищає механізми трактора від пилу, бруду, атмосферних

                 опадів.

2. Розміщення контрольних приладів та засобів сигналізації

 ОРГАНИ  УПРАВЛІННЯ І КОНТРОЛЬНО – ВИМІРЮВАЛЬНІ ПРИЛАДИ ТРАКТОРА МТЗ – 80 І МТЗ 82

3 Регулювання сидіння

      Сидіння водія трактора Т – 150 К

4 Пристрої обігріву, кондиціювання, вентиляції та зволоження повітря в кабіні

Система опалювання кабіни складається з радіатора, вентилятора з електродвигуном, водяних і повітряних трубопроводів, запірного і зливного кранів, фільтра для очистки повітря, заслінки для регулювання повітря, яке нагнітається вентилятором.

     5. Технічне обслуговування додаткового обладнання

очистити від пилу і бруду, перевірити за зовнішнім виглядом стан кабіни, сидіння, підтікання масла, охолодної рідини, за наявності несправностей усунути їх.

      ПРИ ТО:

слідкувати за станом фарбування кабіни і облицювання, справністю сидіння, за потреби усувати виявлені несправності.

Контрольні питання

1. Призначення допоміжного обладнання
2. Назвіть які органи керування в кабіні трактора МТЗ – 82?
3. Назвіть контрольні прилади, які є в кабіні трактора МТЗ – 80?
4. Назвіть пристрої для мікроклімату в кабіні
5. Як відрегулювати підтримання за своїм зростом і вагою?
6. Які операції виконують під час ТО додаткового обладнання?

Дата:27.04.2020

Тема:Будова та робота генератора змінного струму.

Будова та принцип дії стартера.

План:

1. Призначення генератора

2.Будова і принцип дії

3.Будова і дія стартера

1. Основним виробником енергії, яка йде на живлення всіх споживачів

електричної енергії і на зарядження акумуляторної батареї при роботі

двигуна на середній і великій частоті обертання колінчастого вала, є

генератор. За принципом дії і будовою генератори бувають постійного і

змінного струму. На сучасних тракторах, які використовуються у сільському

господарстві, переважно встановлюють генератори змінного струму

напругою 12В і потужністю до 1500 Вт.

Генератори постійного струму тривалий час були одним із основних

джерел електричної енергії на тракторах. Але зі збільшенням потужності.

споживачів електроенергії розміри і маса генераторів постійного струму

зросли настільки, що розміщувати їх на двигунах стало неможливим, а

збільшення частоти обертання колінчастого вала двигуна підвищило

спрацювання колектора і щіток. Тому замість генераторів постійного струму

на трактори встановлюють генератори змінного струму. Серед них бувають

генератори змінного струму із збудженням від постійних магнітів і з

електромагнітним збудженням. Генератори із збудженням від постійних

магнітів малопотужні і обмежено застосовуються на тракторах, де

споживачем електроенергії є лише освітлювальні прилади.

Більшість генераторів, які використовують сьогодні на тракторах, мають

електромагнітне збудження.

Генератори приводяться в дію від колінчастого вала дизеля і

перетворюють механічну енергію в електричну. На тракторних і ком-

байнових дизелях типу СМД-60-встановлюють генератори змінного струму

15.3701 (Г-309).

На двигунах СМД-60 і СМД-62 встановлений генератор Г-309 Потужністю

1000 Вт, а на двигуні СМД-64 - генератор Г-309К потужністю 400 Вт.

Генератор 15.3701 виробляє електричний струм напругою 14 В і являє собою

безконтактну п’ятифазну однойменно-полюсну електричну машину з

одностороннім електромагнітним збудженням і вмонтованим випрямним

блоком БІІВ-12-100.

2 Генератор (рис.) складається із статора 12. ротора 26, котушки збудження,

передньої 13 і задньої 11 кришок, випрямляча. Приводного шківа 21 і

крильчаток 22 і 10.

Статор 12 виконаний із пакета сталевих пластин. На внутрішній поверхні

статора розміщено десять зубців, на кожному встановлено котушку обмотки

статора. У фазу з'єднані послідовно дві котушки. Кінці фаз виведені

гнучкими проводами з наконечниками.

Ротор 26 виготовлений у вигляді шестикутної зірки із сталевих пластин і

напресований на вал 19.

Вал 19 ротора розташований в кулькових підшипниках 18 і 29 закритої

конструкції одноразового змащення. На передньому кінці вала встановлений

приводний шків 21, до якого прикріплено крильчатку 22 для охолодження

генератора, а на задньому кінці - крильчатку 10, що охолоджує випрямний

блок. Для цього на корпусі 31 і кришці 11 розміщено ребра. Обмотка

збудження 25 прикріплена до передньої кришки 13. Однин кінець

приєднаний до додаткового виводу генератора і виводу Д регулятора а

напруги а інший - до клеми Ш регулятора напруги 4.

Випрямний блок, встановлений на задній кришці 11, складається із

силового і додаткового випрямлячів, блока регулятора напруги і перемикача

посезонного регулювання напруги 32 «Зима-Літо». Конструктивно силовий і

додатковий випрямлячі змонтовані в одному корпусі. Блок регулятора

напруги і перемикач 32 розміщено на кришці 5.

В корпусі 9 випрямляча закріплено п’ять діодів зворотної полярності

пластині 8 - п'ять діодів прямої полярності. Вводи діодів з’єднанні шинами з

виводами фазних обмоток статора 27. Виводи діодів зворотної полярності

з'єднані з «масою», а діодів прямої полярності –з вивідною клемою 1

генератора. Додатковий випрямляч складається з трьох діодів прямої

полярності, що запресовані в шини, які попарно з’єднують діоди прямої і

зворотної полярності силового випрямляча. Додатковий випрямляч

забезпечує автоматичний захист акумуляторної батареї від розрядження на

обмотку збудження генератора на непрацюючому дизелі. При роботі дизеля

через додатковий випрямляч струм поступає до обмотки збудження 25 і реле

блокування стартера.

Інтегральний регулятор напруги типу Я 112-5 являє собою нерозбірну

мікросхему. Для правильного монтажу її на інтегральному пристрої є виступ.

Охолоджується інтегральний пристрій через радіатор, який виготовлений зі

стрічкового алюмінію. На інтегральному пристрої є чотири виводи С, Б, III і

Д (рис. б) у вигляді контактних площадок. Ці виводи ізольовані від

інтегрального пристрою. Маркування виводів нанесено на його пластмасову

кришку. Корпус інтегрального пристрою є п’ятим виводом - «масою». Для

підведення струму до генератора при збудженні від акумуляторної батареї

між виводами В і Д підключений резистор. Для підвищення якості

регулювання інтегрального пристрою (при відсутності акумуляторної

батареї) встановлено конденсатор К50-ЗА (СФ) фільтра. Самозбудження

генератора без акумуляторної батареї відбувається за рахунок залишкової

індукції системи збудження.

При включенні перемикача 32 (рнс. а) в положення «Зими» резистор R2

одним виводом підключається до виводу С інтегрального пристрою, а іншим

— до корпусу генератора («маси»). При включенні перемикача 32 в

положення «Літо» резистор R2 відключається від схеми генератора.

Генератор працює так. Постійний струм від позитивної клеми

акумуляторної батареї через клему Б, резистор R і клему Д інтегрального

блока надходить до обмотки збудження 25 генератора, потім до клеми III,

транзисторів і «маси» інтегрального блоку, а звідти — до мінусової клеми

акумуляторної батареї. При проходженні електричною струму через обмотку

збудження 25 навколо неї створюється магнітне поле. Магнітний потік

перетинає втулку 15 з фланцем 14, ротор 26 і статор 12 з обмотками 27

котушки статора.

При обертанні вала 19 зубці і западини ротора 26 поперемінно

розташовуються проти кожної обмотки 27 статора. При цьому величина

магнітного потоку, створеного котушкою збудження, змінюються від

максимального до мінімального значення. Піл дією змін величини магнітного

потоку в обмотках статора виникає змінна електрорушійна сила, яка утворює

електричний струм змінною напрямку. Змінний струм віл обмоток статора

поступає у випрямляч. Силовим випрямлячем змінний струм перетворюється

у постійний і йде на зарядку акумуляторної батареї та до інших споживачів.

Постійний струм від додаткового випрямляча поступає до клеми 2

генератора і до обмотки 25 котушки збудження.

Стартер застосовують для прокручування колінчастого вала двигуна. Система електричного пуску складається з акумуляторної батареї, стартера і пристрою для керування стартером.

Стартер СТ 212А призначений для пуску дизелів Д-65, Д-240, Л 144. Це

електродвигун постійного струму послідовного збуджений. Складається із

стального корпуса 27 (рисунок). всередині якого розташовано чотири обмотки збудження 31 з чотирма полюсними осердями 30, якір 29 з колектором і чотири щітки 24. Щітки розміщенні у тримачах на кришці 22 і виготовлені із міднографіто-свинцевого порошку з домішками олова

 Дві позитивні щітки ізо льовані від корпуса стартера і з’єднані з кінцями обмотки збудження, а дві негативні - з корпусом ("масою").

Обмотку збудження і обмотку якоря стартера виготовляють із товстого

мідного дроту, оскільки при запуску двигуна він споживає струм до 1500 А.

Принцип дії електродвигуна базується на взаємодії магнітного поля полюсних осердь з магнітним полем якоря при проходженні електричного струму по обмотках. Електродвигун живиться від акумуляторної батареї. На сучасних тракторах застосовують стартери з дистанційним управлінням і

електромагнітним включенням.

При вод стартера складається із реле включення, тягового реле та механізму

привода. Механізм привода передає крутний момент з вала якоря на маховик

двигуна і роз'єднання якоря стартера і колінчастого вала після пуску двигуна.

Механізм привода складається із шестерні 37, муфти вільного ходу 36, пружини

35. Муфта вільного ходу запобігає розносу якоря стартера після запуску двигуна,

оскільки передає обертання тільки в одному напрямі — від валу якоря стартера до вінця маховика.

Електромагнітне тягове реле примусово вводить шестерню стартера в

зачеплення з вінцем маховика і живить стартер від акумуляторною батареї.

Тягове реле встановлюють на корпусі стартера При подачі струму на котушки 9 і

11 тягового реле створюються магнітні поля, зусиллям яких якір 8

переміщується в середину котушок і через важіль 5 і планку 6 передається на

опорну муфту 34, а зусилля від неї через пружину 35 — на муфту вільного ходу

36. Втулка 2 разом з шестернею 37 по гвинтовим шліцам вала 1 переміщується і

входить в зачеплення з зубцями вінця маховика При цьому якір 8 тягового реле

переміщусь рухомий контакт 14 і замикає контакти затискачів 17 і 18,

підключаючи стартер до акумуляторної батареї. Після замикання контактів

електричний струм від акумуляторної батареї передається в обмотки збудження

31 і обмотки якоря 29, внаслідок чого утворюються магнітні поля, під

взаємодією яких якір 29 почне обертатись, а двигун — працювати.

Якщо при цьому шестерня 37 ще не вийшла із зачеплення з вінцем маховика,

починає діяти муфта вільного ходу 36. При цьому маточина приводної шестерні

37 обертається швидше за маточину втулку 2. Зусилля від маточини приводної

шестерні передається на ролики, розміщені в пазах маточини втулки 2.

Пружини, які утримують ролики в робочому стані під дією цих зусиль,

стискуються і ролики перекочують в розширену частину канавок маточини

втулки. При цьому обертання від колінчастого вала дизеля не передається валу 1

стартера.

Для автоматичного відключення стартера після пуску дизеля і зменшення

навантаження на контакти вимикача стартера в коло включення стартера вводять

два додаткових електромагнітних реле. Реле вмикання 2 (рисунок) PC 502 має

замикаючі контакти, а реле блокування З РБ1 — розмикаючи контакти і

випрямний міст з чотирьох діодів Д226Д. Вимикач стартера ВК 316-Б при цьому

встановлюють між реле включення 2 і реле блокування 3. Обмотка реле

включення з’єднай» з «масою» через контакти реле блокування. Паралельно

вимикачу: стартера 4 до реле включення і реле блокування підключено вимикач

5 ВК-403, тому при включеній передачі вміщання стартера 8 неможливе.

При включенні вимикача стартера 4 електричний струм від акумуляторної

батареї 7 передається на обмотку реле включення 2, яке спрацьовує і

електричний струм надходить до тягового реле стартера.

Після пуску дизеля починає працювати генератор. Змінний електричний струм

від генератора поступає до реле блокування 3. Випрямний міст реле 3

перетворює змінний струм у постійний, який потрапляє до обмотки реле

блокування 3. При напрузі 8...9 В (за частоти обертання колінчастого вала

650...750 хв -1 ) до реле блокування 3 струм не поступає. Контакти реле під дією

пружин розмикаються і стартер виключається. Під час роботи двигуна контакти

реле 3 розімкнуті, тому включення стартера неможливе при випадковому

включенні вмикача стартера.

Електричні стартери, призначені д ля пуску двигунів, відрізняються між

собою потужністю, розмірами, конструкцією окремих деталей. Принципово вони

неоднакові за величиною напруги в електричній схемі. Наприклад, пуск

пускових двигунів і дизелів малої і середньої потужності здійснюється при

напрузі 12 В. Стартери, призначені для безпосереднього пуску комбайнових

дизелів модифікації СМД-60 (СТ-142Г) і тракторних дизелів ЯМЗ-238, ЯМЗ-

240Б (СТ-103), використовують напругу 24 В. Стартери цих дизелів з’єднуються

з акумуляторними батареями через дистанційний пусковий перемикач ВК-30Б,

що автоматично переводить батареї в момент пуску дизеля з паралельного

з’єднання (12В) на паралельно-послідовне (24 В).

Пуск дизеля при від’ємних температурах повітря ускладняться через

підвищення в'язкості масла, збільшення опору при прокручуванні колінчастого

вала і низьку температуру паливної суміші або повітря в кінці такту стиску.

Щоб скоротити час пуску дизеля і полегшити роботу пускового пристрою,

застосовують підігрівники охолодної рідини або масла в картері дизеля,

електрофакельні підігрівники, свічки розжарювання, легкозаймисті пускові

рідини, пристрої для полегшення прокручування колінчастого вала.

Питання для самоконтролю:

1.      Призначення, будова і принцип дії генератора змінного струму

2.     Призначення, будова і принцип дії стартера

1год

Дата:28.04.2020

Тема:Призначення приладів освітлення сигналізації та контролю.

План:

1.     призначення і види приладів контролю.

2.     Прилади освітлення і сигналізації:

а. ГАБАРІТНІ ЛІХТАРІ

б. ПОКАЖЧИК ПОВОРОТІВ

в .ЗВУКОВИЙ СИГНАЛ

г .фари та підфарники

За виглядом, в якому інформація надходить до водія, контрольно-

вимірювальні прилади поділяють на показу вальні та сигнальні. Показувальні

прилади мають стрілковий прилад, за яким визначають вимірюваний

параметр. Користуючись цими приладами, водій має спеціально

зосереджувати свою увагу на їхніх показниках, а це заважає йому під час руху транспортного засобу виконувати основні функції. З іншого боку, иоказувальні прилади за абсолютним значенням показників та інтенсивністю

їх зміни дають змогу контролювати і завчасно передбачати момент настання критичного стану вузла чи системи.

Сигнальні прилади (сигналізатори) поділяють на дві групи. Одні світовим

або звуковим сигналом передають водієві інформацію про критичне

(граничне) значення вимірюваного параметра (здебільшого ці сигналізатори

дублюють роботу показувальних приладів), а інші - про функціональний стан

механізмів машини (увімкнено чи вимкнено, відкрито чи закрито).

За принципом дії контрольно-вимірювальні прилади поділяють на

електричні та механічні. Електричні прилади перетворюють неелектричні

вимірювані параметри на електричні. Джерелом електричної енергії для них

є бортова мережа транспортного засобу.

У механічних приладах дія від контрольованого середовища до стріл-

кового приладу передається з використанням енергії самого середовища, їх ще

називають приладами безпосередньої дії. Здебільшого застосовують

електричні прилади, бо в цьому разі найпростіше передавати інформацію від місця контролю до місця спостереження.

Електричний контрольно-вимірювальний прилад складається з датчика та покажчика, з'єднаних між собою проводами для передавання сигналу. Датчик розміщують безпосередньо на об'єкті у тому місці, де потрібно контролювати вимірюваний параметр, а покажчик - там, де зручніше спостерігати.

Зазвичай, це панель приладів у кабіні перед водієм. Основне призначення датчика під час вимірювання неелектричних величин-перетворення

неелектричного параметра на електричний. Зв'язок між вимірюваним

параметром, електричним сигналом датчика та відхиленням стрілки

покажчика вибирають у такий спосіб, щоб відхилена стрілка фіксувала зміну

вимірюваного параметра у необхідних межах. Шкалу покажчика градуюють

в одиницях вимірюваного параметра.

У сигнальних електричних приладах покажчиком є сигнальна лампа, яку

спостерігають крізь світлофільтр певного кольору. Датчики сигналізатора

виконують роль вимикача, який замикає чи розмикає коло сигнальних ламп

за заданих значень контрольованого параметра.

У випадку контролювання електричних параметрів контрольно-

вимірювальний прилад може не мати датчиків, оскільки вимірюється

контрольований параметр.

За призначенням контрольно-вимірювальні прилади поділяють на такі

групи: вимірювання температури - термометри; вимірювання тиску -

манометри; вимірювання рівня пального - рівнеміри; контролю зарядного

режиму акумуляторної батареї - амперметри, вольтметри; вимірювання

швидкості руху і пройденого шляху - спідометри;

Контрольно=вимірювальні прилади

      Призначені для контролю за роботою систем двигуна і зарядки акумуляторної батареї

      ТАХОСПІДОМЕТР служить для вимірювання швидкості руху трактора, частоти обертання колінчастого вала двигуна і вала відбору потужності

      ПОКАЖЧИК ТИСКУ МАСЛА мембранного типу призначений для контролю за тиском масла в системі мащення.

      ПОКАЖЧИК ТЕМПЕРАТУРИ ОХОЛОДНОЇ РІДИНИ необхідний для контролю за тепловим станом двигуна.

      АМПЕРМЕТР служить для вимірювання сили зарядного або розрядного струму акумуляторних батарей.

      ГАБАРІТНІ ЛІХТАРІ – служать для світового визначення габаритів машини в умовах поганої видимості.

       Два ліхтарі встановлюють спереду трактора на крилах і два ззаду.

  ПОКАЖЧИК ПОВОРОТІВ

призначений для попередження про маневрування транспортом. Послідовно в коло ламп покажчика включений реле – переривач і перемикач.

  ЗВУКОВИЙ СИГНАЛ електромагнітний вібраційний. Обмотка електромагніта з’єднання з акумуляторною батареєю через вимикач чи кнопку.

   ПЛАФОНИ призначені для внутрішнього освітлення кабіни трактора.

      ЗАПОБІЖНИКИ служать для захисту споживачів струму.

Призначення, типи та принцип роботи фар і підфарників.

Фара складається з оптичного елемента, корпуса 4 та обода 3.

Оптичний елемент має електричну лампу 2, відбивач 5, світлорозсіювач 1 і

контактний пристрій 6.

Електричну лампу розміщено в центрі відбивача, виготовленого; з листової сталі. Внутрішню поверхню відбивача полірують і вкривають спеціальним лаком, а потім тонким шаром алюмінію шляхом) випаровування у вакуумі. вакуумі. Дзеркальна поверхня відбивача сприймає більшу частину світлового потоку електричної

лампи і відбивав його у вигляді вузького світлового пучка.

Світлорозсіювач на внутрішній поверхні має багато виступів і западин, за допомогою яких світлові промені заломлюються і розсіються, забезпечуючи рівномірне освітлення. Крім того, розсіювач захищає відбивач від пилу і вологи, а також зменшує блиск спіралі лампи. На зовнішній поверхні розсіювача є мітка «Верх», призначена для правильного встановлення його у фару. Оптичний елемент за допомогою ободка 3 кріпиться в корпусі фари, який захищає його від пошкодженя. Корпус має пристрій для кріплення фари на тракторі

Габаритні ліхтарі — служать для світового визначення габаритів машини в ,умовах поганої видимості і подання світового сигналу перед поворотом. Світло габаритних ліхтарів повинно бути видно на відстані не менше 100 м.

Плафони призначені для внутрішнього освітлення кабіни трактора. Розсіювачі плафонів виготовляють з матового скла або пластмаси.

Переносну лампу використовують для освітлення робочих місць піл час

технічного огляду або при усуненні несправностей, коли загального освітлення недостатньо.

Питання для самоконтролю:

1.Як поділяють контрольно-вимірювальні прилади?

2.Для чого служить тахоспідометр?

3.Амперметр?

4.Будова фари.